Найчастіше методи продуктив­ного навчання, що є характер­ною ознакою навчально-ви­ховного процесу в сучасній школі, за­стосовуються в умовах групової ро­боти з учнями.

Свого часу Василь Сухомлинський обгрунтував і застосував на практиці навчальний та виховний ефекти роботи в групі, тобто основну соціально-психологічну закономірність, що дає змогу під­вищити рівень активності учнів і створити най­сприятливіші умови для розвитку особистості. На думку видатного українського педагога, ефек­тивність групової роботи забезпечує насамперед:

•    рівність позицій;

•  визнання активної ролі учня в процесі
пізнання;

• реалізацію активності у вигляді самопізнання, самовираження та включення в процес навчання елементів дослідження «як важливої умови само-реалізації людини»;

• актуалізацію потенціалу особистості кожного учасника через апеляцію до особистості та забез­печення умов її зростання шляхом пізнання.

Таким чином, групове навчання має всебічне теоретичне обгрунтування й широко застосовуєть­ся в сучасній педагогічній практиці.

Як відомо, традиційні форми навчання пе­редбачають послідовний рух від накопичення ін­формації до формування відповідних знань, умінь та навичок. При цьому досить часто знання учень отримує в готовому вигляді, їх необхідно лише за­пам'ятати. Задіяні переважно мнемонічні процеси (пам'ять), а мислення, мотивація та інші склад­ники психіки активізуються недостатньо.

Безперечно, сучасні технології навчання, у то­му числі й групові методи, не виключають подачу знань у готовому вигляді. Однак головне в іншому: беручи участь у груповій взаємодії, учні активно включаються в процес пізнання, накопичують до­свід самостійної творчої діяльності. Для такого способу отримання знань характерні: поєднання з практикою, осмисленість, особистісна зацікавле­ність та значимість, емоційне забарвлення. Учас­ники усвідомлюють себе як особистість через інших членів групи, тобто діє принцип дзеркального відображення.

Принципи групової роботи

Ефективна групова робота будується на основі принципів взаємоповаги та співпраці.

Принцип рівності позицій означає перегляд сто­сунків між учителем і учнями. Керівникові занять відводиться роль не авторитета, а «каталізатора», який сприяє розвитку мислення чи отримання нового знання. При цьому керівник часто сам ви­ступає в ролі рівноправного учасника групи. Рів­ність позицій передбачає партнерські стосунки усіх членів групи, визнання цінності кожного, інтересів та прийняття один одного. Тобто всі учасники ма­ють однакові права й обов'язки.

Принцип активності. Активність відрізняє гру­пову роботу від інших форм навчання. Активність групи залежить від кількох чинників: рівня зацікав­леності проблемою, рівня обізнаності, досвіду гру­пової роботи, стосунків у групі тощо.

Принцип дослідницької і творчої позиції учасників. Цей принцип тісно пов'язаний з принципом ак­тивності. Він зумовлює відкритість до нового до­свіду, здатність і прагнення активно спостерігати за власними діями та їхніми наслідками. У процесі занять постійно створюються ситуації, у яких учас­никам групи доводиться самим вирішувати про­блеми, відкривати вже відомі закономірності, реа­лізувати принципи партнерського спілкування.

Принцип зворотного зв'язку. Передбачає відкри­те, аргументоване та конструктивне висловлюван­ня всіх членів групи стосовно різних ситуацій, які виникають у процесі виконання завдань.

Робота в групі створює для учня унікальну мож­ливість «побачити себе очима інших». Інформація членів групи стає основою для роздумів, що, у свою чергу, створює передумови для генерації нових оригінальних ідей.

Принцип довірливого спілкування у групі дозволяє закріпити довіру, почуття спільності та причетнос­ті. Від дотримання цього принципу залежить ефек­тивність взаємодії.

Принцип партнерського спілкування. Партнер­ське (або, за термінологією Л. Петровської, су-б'єкт-суб'єктне) спілкування характеризується рівністю психологічних позицій учасників, ви­знанням цінності особистості іншої людини, ура-хуванням інтересів партнерів, а також активністю сторін, за якої кожна не тільки відчуває вплив, а й сама такою самою мірою діє на інших, взаємним проникненням партнерів у світ почуттів і пере­живань, а також взаємною гуманістичною уста­новкою партнерів, прагненням до співучасті, спів­переживання, прийняття один одного.

Послідовна реалізація принципів групової ро­боти забезпечує якісну відмінність таких занять від занять із використанням традиційних методів навчання.

Головна суттєва риса групової роботи полягає в реалізації пізнання через практичні дії. Ця об­ставина визначає і специфіку використання в ро­боті групи активних методів, які протягом усього заняття підтримують в учасниках функціонування пізнавальних психічних процесів, спрямованих на результат у вигляді нових знань.

Методи групової роботи

Групова дискусія — це спільне обговорення яко­гось суперечливого питання, що дає змогу про­яснити (можливо, змінити) думки, позиції та уста­новки учасників групи в процесі безпосереднього спілкування. Вона може використовуватися з ме­тою надання учням можливості побачити про­блему з різних боків, визначити власне ставлення до складних багатогранних явищ природи, науки, суспільства.

У структурованих дискусіях учитель пропонує тему для обговорення, а іноді чітко регламентує порядок проведення дискусії.

У неструктурованих дискусіях тему обирають самі учасники.

У тематичних дискусіях обговорюються значущі для учасників групи проблеми.

Найкраще дискусія проходить у дружній ат­мосфері, вільній від обмежень. Роль учителя на­ближена до ролі посередника. Він стежить за ак­тивністю учасників. Після завершення дискусії узагальнює основні пункти, висловлені групою, та підсумовує основні висновки.

Дискусія як метод організації групової роботи має як свої переваги, так і недоліки.

Позитивними сторонами дискусії є:

1. Демонстрація розуміння. Дискусія забезпечує умови, за яких досягається розуміння теми, що об­говорюється. Учасникам надається можливість перевірити свої судження й установки стосовно ви­несених на обговорення питань.

2. Активна передача знань. У випадках, коли обговорюваний матеріал включає проблемну си­туацію, дискусія є найкращим шляхом передачі знань.

3. Активна взаємодія. При правильній органі­зації та дотриманні правил проведення дискусія потенційно передбачає високий рівень залучення учасників.

Недоліками дискусії можуть бути: відхилення від теми, а також сильна залежність окремих учнів від групи та зовнішнього впливу.

Найбільш вільною формою дискусії є «розумо­вий штурм». Його головна функція — генерування ідей, але в жодному разі не аналіз та обговорення запропонованих учасниками рішень.

Успіх «розумового штурму» залежить від двох головних чинників. Перший з них спирається на теорію синергетики: група може напрацювати при спільній діяльності більше ідей, ніж при індивіду­альній роботі тих самих учасників. Це відбувається завдяки груповій взаємодії та осмисленню. На­ступний постулат спирається на креативність мис­лення в момент генерації ідей.

Креативність мислення проходить три стадії: генерація ідей, їх оцінка та аналіз, застосування ідей у конкретній ситуації. Креативність мислення виявляється саме тоді, коли оцінки висловлюються лише після того, як запропоновані всі можливі варіанти рішень. Дія цього необхідно реалізува­ти шість основних правил проведення «розумового штурму».

Відсутність критики. Вільний потік ідей мож­ливий за умови відсутності страху бути критично оціненим, оскільки критика вданому випадку може розцінюватися як неприйняття не стільки ідей, скільки особи, яка цю ідею висуває. Також не варто показувати, що ідея не має цінності, ігнору­ючи при цьому внесок у спільну справу будь-кого чи демонструючи це невербальними засобами.

Заохочення ідей. Учитель повинен зробити ак­цент на кількості пропозицій, а не на їхній якос­ті, оскільки на стадії оцінки у кожного з'явиться можливість висловитися стосовно тієї чи тієї про­позиції.

Рівноправність учасників. Найкращий спосіб уникнути домінування одного чи кількох членів групи — встановити схему, коли учасники вислов­люють свої думки по черзі. Ця процедура може призвести до затримки процесу, зробивши його більш формалізованим, однак це компенсується за рахунок включення в роботу всіх учасників.

Свобода асоціацій. Щоб отримати оптимальну кількість пропозицій, не слід накладати обмежен­ня на процес висловлювань. Будь-яка ідея варта розгляду.

Запис усіх ідей. Письмове фіксування ідей та пропозицій надихає учасників на подальші роз­думи.

Час для осмислення. Як тільки всі ідеї та про­позиції будуть висловлені, слід дати групі час для осмислення, аналізу та пошуку альтернативних підходів.

Сильними сторонами «розумового штурму» є:

/. Заохочення до креативного мислення. «Ро­зумовий штурм» є одним із небагатьох засобів ге­нерації ідей з використанням структурованої про­цедури. Саме існування правил цього штурму є основою його високої ефективності.

2.Вихід за межі стандартного мислення. У про­цесі колективної роботи зменшується шанс об­минути продуктивну ідею.

3. Простота. «Розумовий штурм» — це метод, який легко зрозуміти та застосувати. Він не ви­магає високотехнологічного обладнання чи дов­готривалої підготовки. Одночасно його результати можна швидко оцінити.

Водночас слід пам'ятати, що цей метод спра­цює лише тоді, коли учасники спроможні висло­вити пропозиції, які стануть доробком усієї групи. Реальні переваги ідей та пропозицій, які учасники висловлюють у ході «розумового штурму», часто не можуть бути оцінені звичними балами.

Використання ігрових методів

Ігрові методи включають ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, організаційно-діяльнісні, імі­таційні, ділові ігри тощо.

Використання ігрових методів є дуже продук­тивним. На першій стадії групової роботи ігри корисні як засіб подолання скутості та напруги учасників, як умова безболісного зняття «пси­хологічного захисту».

Завдяки грі інтенсифікується процес навчан­ня, закріплюються нові навички поведінки, знаходяться такі способи оптимальної взаємодії з ін­шими людьми, які здавалися раніше недосяж­ними, тренуються й закріплюються вербальні та невербальні комунікативні вміння. Недарма ігри називають «гімнастикоюрозуму», вони є тре­нуванням у винахідливості та комунікабельності, допомагають згуртувати групу, виховують ініціа­тиву та самостійність. Розумна захоплива гра за­вжди ефективніша у навчанні, ніж словесні фор­ми навчання.

Гра впливає на формування особистості, сприяє психічному розвиткові, виховує навички взаємодії, організаційні здібності Це найефективніший засіб для саморозвитку, саморозкриття, виявлення твор­чого потенціалу людини, для прояву щирості й від­критості. В іграх зароджуються такі якості, як вза­ємодопомога, відвертість, порядність у дотриманні правил, допитливість, тренуються пам'ять, увага, уміння бачити, логічно мислити.

Гра — найефективніший засіб створення умов для саморозвитку, саморозкриття, виявлення твор­чого потенціалу людини, щирості й відкритості.

Наприклад,/>,0ль0в/7г/щ — це прояви поведінко-вого компонента діяльності людей. Вони можуть набувати різних форм від простих (мінімальних дій) до вельми складних.

Рольові ігри — це форма комунікації «мовою дій», концентрація мовного спілкування, почуттів і думок. Для того щоб отримати максимальну ко­ристь від рольової гри, запропоновані ситуації ма­ють бути максимально наближеними до реального життя. Інструкція до рольової гри має детально описувати всі аспекти ситуації. Водночас не тре­ба ставити жорстких умов, які б створювали пе­решкоди учасникам групи висловити своє став­лення стосовно того, як потрібно діяти в даній си­туації. Завдання рольової гри — створення моделей поведінки, вирішення нестандартних ситуацій, ви­пробування себе в незвичних ролях, накопичення нового досвіду.

Творчість — основа рольової гри. Заняття кра­ще будувати так, щоб наступним елементом піс­ля теоретичного матеріалу була рольова гра, яка на практиці закріплює основні теоретичні прин­ципи.

Рольові ігри мають суттєві переваги перед ін­шими методами навчання: отриманий учнями до­свід зберігається надовго, адже навчання через дію є дуже ефективним, власні переживання учасників також запам'ятовуються та зберігаються протягом тривалого часу. Сам процес гри дає змогу отримати задоволення й накопичити необхідні вміння та на­вички без напруги і перевтоми.

Рольова гра дає учням також розуміння того, як мислять і вирішують проблеми інші люди, стика­ючись з певними ситуаціями. Це розуміння може стати цінним досвідом навчання та формування соціальної компетентності особистості.

Успішність рольової гри багато в чому залежить від умов проведення: якщо група відчує, що сце­нарій гри нереалістичний за своєю суттю та не вра­ховує деталей практичної діяльності, цінність гри буде втрачено і мети не буде досягнуто.

Якщо мета гри не має ґрунтовних пояснень, іс­нує небезпека, що рольова гра буде сприйматись як забава. Гра результативна, коли група готова до її реалізації. Якщо члени групи боятимуться втратити обличчя, емоційно не підготовлені — ви­користання цього методу буде неефективним. Той факт, що дії учасників контролюються, лише по­силює напругу. Рольову гру слід використовувати лише тоді, коли група впоралася зі своєю три­вожністю і відчуває, що її самооцінці ніщо не за­грожує.

Практичний досвід педагогів підтверджує, що застосування активних методів групової роботи дає змогу значно розширити арсенал засобів пе­дагогічного впливу, активізувати пізнавальну ді­яльність учнів і створити сприятливі умови для формування й розвитку інноваційних якостей осо­бистості.